Проблема гуманітарного розмінування України

Проблема гуманітарного розмінування України

Аналіз останньої доповіді (Landmine Monitor 2017, оприлюднено в грудні 2017 року) Міжнародного центру гуманітарного розмінування в Женеві (GICHD) вказує, що Україна входить в п’ятірку країн світу з найбільшою мінною проблемою, що потребує негайного реагування.

Відповідно до даних ООН, площа замінованої (забрудненої мінами, вибухонебезпечними предметами, боєприпасами, що не вибухнули) підконтрольної Уряду України території районів Донецької та Луганської областей, становить понад 7000 кв. км.  Ще   9000 кв. км замінованої території окремих районів Донецької та Луганської областей, які не підконтрольні Уряду України.

Виходячи зі світової практики, рік війни — це десять років гуманітарного розмінування. Враховуючи те, що бойові дії на сході України на теперішній час мають характеристики позиційної війни можливо припустити, що гуманітарне розмінування території Донбасу може сягнути понад 40 років.

На сьогодні Закон України “Про протимінну діяльність”, який дозволяв би ефективно виконувати завдання з гуманітарного розмінування території України – не прийнятий. В свою чергу, це унеможливлює залучати іноземні профільні компанії для проведення повного циклу гуманітарного розмінування.

З огляду на відповідний аналог витрачених на розмінування фінансових коштів в країнах з мінною проблемою, Україні необхідно буде витратити на розмінування понад 500 млн. доларів США. В той же час, світові донори не надають належної фінансової підтримки Україні, яка входить в п’ятірку країн з найбільш гострою мінною проблемою.

Однією із ключових проблем гуманітарного розмінування території Донецької та Луганської областей, є те, що ворогуюча сторона не є підписантом Отавської конвенції («Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення») та активно використовує протипіхотні міни, що несуть найбільшу загрозу для цивільного населення.

Крім того, забруднена вибухонебезпечними предметами територія Донецької та Луганської областей характеризується:

  • великою кількістю не розірваних боєприпасів ствольної і реактивної артилерії систем залпового вогню («ГРАД», «УРАГАН», «СМЕРЧ»);
  • не розірваними артилерійськими снарядами та мінометними мінами
  • різноманітними гранатами та гранатометними пострілами;
  • протипіхотними (зокрема, типу ПФМ-1, ПМН, ПМН-2 – заборонені Отавською конвенцією), протитанковими, протитранспортними, протидесантними та спеціальними мінами;
  • касетних боєприпасів;
  • саморобних вибухових пристроїв (СВП), мін-пасток (сюрпризів) (типу МС, МЛ) встановлених на невилучення, з різноманітними датчиками цілі;
  • новітні зразки та розробки штатних боєприпасів армії РФ.

Слід зазначити, що мінування проводилося хаотично, без відповідного оформлення документації та топографічної прив’язки до місцевості. Дані щодо мінування у 2014-2016 роках практично відсутні.

Заміновані сільськогосподарські поля, ліси, об’єкти інфраструктури (дороги, мости, шляхопроводи, будівлі і т. д.) та прибережна зона Азовського моря.

Нажаль, слід констатувати, що за вже майже 5 років бойових дій на Сході України загальна кількість жертв та постраждалих внаслідок мінних інцидентів як цивільного населення так ї військовослужбовців продовжує збільшуватись.

*Дані «Данської Ради у справах біженців» («The Danish Refugee Council»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *